Гривня

Гри́вня (символ — ₴, код — UAH) — офіційна валюта України. Відповідно до Указу Президента України Леоніда Кучми та статей 99 і 102 Конституції України протягом 2–16 вересня 1996 року в Україні була проведена грошова реформа. В обіг введено національну валюту України гривню та її соту частку — копійку. Літерний код валюти — UAH, цифровий код — 980, скорочене позначення — грн (без крапки на кінці). Емісійний інститут — Національний банк України. Сьогодні в обігу перебувають монети номіналом 1, 2, 5, 10, 25, 50 копійок, 1, 2 гривні та банкноти номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200 і 500 гривень.

Історія української валюти сягає часів Київської Русі і походить від слова «гривна» — стародавньої нашийної прикраси, а також вагової, лічильної і монетної одиниці що мала поширення на теренах сучасної України.

Історія

Руські князівства

У часи Київської Русі (протягом ІХ–Х століть) основною грошовою одиницею на теренах сучасної України був арабський диргем(срібна монета, що пізніше рівнялася київській ногаті), що поширився в Європі внаслідок тодішньої інтенсивної торгівлі з мусульманськими країнами. Першою спробою виготовлення системи власної валюти стало карбування під керівництвом князя Володимира Великого (963—1015) київських злотників і срібняків. Нині відомо багато зразків цих князівських монет. Златник Володимира мав вагу в 4,4 г, срібняк — довільна вага від 1,73 до 4,68 г. На особовій стороні (аверсі) цих монет звичайно карбувалося зображення самого князя, на зворотному (реверсі) — князівський родовий знак (тризуб). Крім Володимира Великого, князівську монету карбували також його син Ярослав Мудрий (1019–54) і двоюрідний брат Ярослава Святослав Туровський, а також невідомий нині руський князь із хресним ім'ям Петро. Так, срібняк Ярослава, мав на аверсі зображення святого заступника князя — Юрія Переможця, а на реверсі — знов-таки, князівський знак тризуб.

«Гривна» спочатку була ваговою одиницею Київської Русі, її виникнення відносять до VIII–ІХ столітть. З поширенням на території Русі арабських дирхамів певну їх кількість стали прирівнювати за вагою до вагової гривні. Так поступово гривна набула значення не лише вагової але й лічильної одиниці. В джерелах часів Київської Русі лічильну гривну називають «гривною кун» (див. також Куна). У ваговій гривні зважували також срібло в злитках, прикрасах чи уламках. Згодом злитки срібла стандартної форми і ваги стали монетами. Монетна гривна відома з середини XI століття. Першими виникли київські монетні гривні — ромбоподібні злитки вагою близько 164 г. Майже одночасно з'явилися новгородські гривні;— паличкоподібні злитки вагою близько 204,7 г. В обігу мали місце також чернігівські та польські гривні. Новгородські гривні проіснували до XV століття, обіг інших завершився в XIII столітті. Київські і новгородські гривні використовувалися на всій території Київської Русі, інші — переважно на північному заході Давньоруської держави.

XIV–ХІХ століття

Гривна лишалась грошовою одиницею на Русі до XIV століття. Під час монголо-татарської навали (з другої половини XIII століття) срібні гривні стали ділити, рубаючи їх навпіл. Так з'явилися рублі^[4] (від слова рубати, тобто обрубок гривні^[5]), які стали основною грошовою одиницею на українських землях в складі Великого князівства Московського, Московського Царства та Російської імперії аж до XX століття. На решті українських землях в складі інших держав, в ті часи в обігу були такі валюти як османські акче, польські талери, гроші і злоті, голландські левендальдери, німецькі марки, угорські та австро-угорські гульдени, флорини і крони та інші.

УНР

Проголосивши у 1917 році Третім універсалом утворення Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено український карбованець, вартість якого за золотим стандартом дорівнювала 17,424 долі чистого золота (1 доля = 0,044 г золота). Виготовлення державних грошових знаків та цінних паперів у той час здійснювала Експедиція заготовок державних паперів.

Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака був український художник-графік Георгій Іванович Нарбут. Оформлюючи свою купюру, Нарбут застосував вишукані орнаменти в дусі українського бароко XVII—XVIII століть, декоративні шрифти, зображення тризуба (родового знаку князя Володимира Великого) та самостріла (герба Київського магістрату XVI—XVIII століть). Напис «100 карбованців» подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що жили на території України, — українською, російською, польською та єврейською (їдишем).

З випуском нарбутівської стокарбованцевої купюри пов'язаний вибір тризуба як державного герба України. Георгій Нарбут, проектуючи ескіз купюри у 100 карбованців, звернув увагу на тризуб як знак, характерний для найдавніших національних грошей України — злотників та срібняків князя Володимира, і вмонтував його до композиції ескізу. Оригінальний знак одразу запам'ятався українським патріотам. Тризуб тут виступав як алегорія українського державотворення ще від часів Володимира Великого, що також мало глибоко патріотичний зміст. Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так, УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня 1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової одиниці — гривні, яка поділялася на 100 шагів і дорівнювала 1/2 карбованця.

Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано банкноти номіналом у 2, 10, 100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським). Ескіз першої купюри, оздобленої досить простим геометричним орнаментом, виконав Василь Кричевський, трьох наступних — Георгій Нарбут. Гривневі купюри Нарбута, як і попередня, відзначалися вишуканим оформленням. Так, в ескізі 10-гривневої купюри Нарбут використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої — зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі розкішного вінка з квітів і плодів, 500-гривневої — свою улюблену алегорію «Молода Україна» у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку (завдяки цій деталі купюра отримала гумористичну народну назву «горпинка»).

Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918 року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави карбованець, що поділявся на 200 шагів. Було виготовлено ескізи купюр у 10, 25, 50, 100, 250 та 1000 карбованців. З цих купюр Георгієві Нарбутові, який очолив утворену при гетьмані «Експедицію з заготовлення державних паперів», належав ескіз лише 100-карбованцевого знака, де він використав портрет Богдана Хмельницького, індустріальні мотиви (композицію з ремісничих інструментів) та створений ним самим проект герба Української Держави зі сполученням символів «тризуб» та «козак з мушкетом». Ескізи інших купюр, що не визначалися високим художнім рівнем і виглядали досить еклектично, виготовили І. Золотов, Іван Мозалевський, А. Богомазов та інші графіки.

Хронологія введення грошових знаків УНР та Української Держави в обіг була такою: 5 січня 1918 року — 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута); 6 квітня 1918 року — 25 та 50 карбованців («лопатки», ескізи О. Красовського); 17 жовтня 1918 року — 10, 100 та 500 («горпинки») гривень (ескізи Г. Нарбута); жовтень 1918 року — 1000 та 2000 гривень (ескізи І. Мозолевського); серпень 1919 року — 10 («раки») та 1000 карбованців (ескізи І. 3олотова), 100 карбованців (ескіз Г. Нарбута) та 250 карбованців («канарейки», ескіз Б. Романовського); жовтень 1919 року — 25 карбованців (ескіз А. Приходька).

Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.

Радянський період

«Більшовицькі тисячки», запроваджені Раднаркомом на землях Радянської України, мали мізерний курс (1 золотий карбованець = 5 457 000 000 радянських карбованців). Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського червінця (1,6767 г золота). 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця, який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного утвердження радянської валюти на теренах сучасної України. Радянський карбованець перебував в обігу до розпаду СРСР в 1991.

В 1942-44 рр., на окупованих Третім Рейхом українських землях в обігу також перебував карбованець Райхскомісаріату Україна який за валютний курсом був прив'язаний до райхсмарки у співвідношенні 10:1 (10 карбованців за 1 райхсмарку). До Другої світової війни на анексованих Радянським Союзом західноукраїнських землях перебували злоті Другої Речі Посполитої (Волинь, Східна Галичина), леї Королівства Румунія (Північна Буковина, Буджак) та крони Чехословаччини (Закарпаття).

Незалежність

Ухвалений 24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в молодій державі власної національної валюти. Її, в продовження традицій Київської Русі та періоду Української революції 1917—1921 років, було вирішено назвати гривнею. Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви «сотий», «різана», але врешті було віддано перевагу звичній уже (розмінній монеті радянського карбованця) «копійці». 1992 року перші зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами В. І. Лопати (портрети князів та малюнки пейзажів) та Бориса Максимова (дизайн купюр, орнаменти, шрифти)^[7]. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний період, — карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова одиниця стала протягом 1992—1994 років жертвою гіперінфляції, зумовленої економічною кризою перехідного періоду. Так, наприклад, якщо в 1992 році найвищою за номіналом банкнотою що перебували в обігу були 1000 карбованців то в 1993 вже 100 тис. карбованців, в 1994—500 тис. а в 1995 — 1 мільйон.

Посилення у 1995 році та першій половині 1996 року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є офіційною грошовою одиницею країни.

25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні»^[8]. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100 000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій.

Впродовж 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено, і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня. З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.

Грошова реформа 1996 року стала надзвичайною подією для України, в результаті якої було створено один з невід'ємних атрибутів державності — національну валюту. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грошової реформи в країні, розглядаючи введення української валюти як свідчення початку стабілізації української економіки.

Після запровадження гривні українська валюта продовжувала час від часу девальвувати хоч і значно меншими темпами ніж в роки гіперінфляції початку 1990-х років. Основні хвилі девальвації припали на фінансові кризи 1998 і 2008 років та політичну і економічну нестабільність 2014—2015 років (Євромайдан, російська агресія, перехід на плаваючий курс). Як наслідок, в додаток до випущених у 1996 банкнот номіналами 1, 2, 5, 10, 20, 50 та 100 гривень, у 2001 почали випускатись банкноти в 200 гривень а у 2006—500 гривень. З 2018 року Національний банк України проводить заміну банкнот номіналами 1, 2, 5 та 10 гривень на монети а також припиняє карбування розмінних монет в 1, 2, 5 та 25 копійок.

З 2014 року в окупованому Росією Кримському півострові в обігу перебуває російський рубль а на території самопроголошених Луганської Народної Республіки та Донецької Народної Республіки — одночасно російський рубль, гривня, долар США та євро.

Євро

Є́вро (латинською Euro, грецькою Ευρώ, кирилицею Евро) — офіційна валюта 19 з 28 країн Європейського Союзу, відомих як Єврозона. Використовується також в 6 інших європейських державах, загалом є рідною для понад 337 мільйонів європейців. Євро був запроваджений у 1999 році на заміну ЕКЮ, в готівковому обігу перебуває з 2002 року. Символ валюти: €, літерний код: EUR. Поділяється на 100 центів (часто їх називають євроцентами). В обігу перебувають монети номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50 євроцентів та 1, 2 євро і банкноти в 5, 10, 20, 50, 100, 200 та 500 євро. Центральний банк — Європейський центральний банк.

Євро не є єдиною валютою Європейського Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього. Всі країни — члени Євросоюзу мають право ввійти в Єврозону, якщо будуть відповідати певним визначеним вимогам згідно з економічними критеріями, а для всіх нових членів ЄС перехід на євро (раніше чи пізніше) є умовою вступу до союзу. Незважаючи на те, Євро є єдиною офіційною валютою усіх інституцій Європейського Союзу.

Сьогодні Євро є однією з основних резервних валют у світі, він займає друге місце за часткою валютних резервів та обсягами торгівлі на міжнародному валютному ринку і перше за показниками готівкового обігу.

Історія

Угода про створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН.

У 1962 році в меморандумі Європейської спільноти вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в певному діапазоні. Здійсненню цього плану перешкодила енергетична криза 1973 року, викликана різким зростанням цін на нафту.

У 1979 році ідея «валютної змії» була реалізована створенням Європейської валютної системи та Європейського механізму регулювання валютних курсів (ERM). Центробанки ЄС уклали угоду про обмеження коливань валютних курсів. Введений прообраз євро — єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU).

Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському акті (Single European Act) 1986 року і Маастрихтському договорі (Treaty on European Union) 1992 року, що формально заклали основи Економічного і валютного союзу (Economic and Monetary Union, EMU) і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастрихтському договору стосувалися економічної і фінансової політики, кінцевою метою якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу.

Для того, щоб євро була введена в обіг, всі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастрихтських угодах:

·         рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного і економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;

·         державна заборгованість може становити не більше 60% від валового внутрішнього продукту (ВВП);

·         дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

·         процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вище за показники трьох найбільш стабільних країн;

·         кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

У 1994 році у Франкфурті-на-Майні був заснований Європейський валютний інститут, в завдання якого входило керівництво проектом створення єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах-членах ЄС. Економістами, котрі допомогли створити або зробили вагомий внесок в євро, були Роберт Манделл, Вім Даусенберг, Роберт Толлісон, Нейл Даулінґ та Томмазо Падоа-Скіоппа.

Офіційний сценарій переходу до єдиної валюти був прийнятий на саміті в Мадриді 15-16 грудня 1995 року, також було установлено назву нової валюти «євро».

У 1997–1998 роках був проведений конкурс в декілька турів на найкращий дизайн банкнот євро, переможцем якого став Роберт Каліна, головний дизайнер Центрального банку Австрії. У лютому 1998 року дизайн і специфікації банкнот були схвалені Радою Європейського валютного союзу. У серпні 1998 року були проведені основні випробування по друку всіх номіналів банкнот для остаточного вирішення проблем випуску.

У дизайні банкнот використані зображення видатних пам'ятників Європи. Вікна і двері, зображені на лицьовій стороні, символізують дух відкритості і кооперації усередині Європейського Співтовариства. На зворотному боці кожної з банкнот зображений міст як метафора спілкування людей в ЄС і за його межами. Всі банкноти мають особливий захист від підробок.

Тендер на постачання металу для карбування монет євро виграв Китай, Лоянський мідний завод в центральній провінції Хенань.

За критеріями приєднання до нової валюти 2 травня 1998 року для участі в «зоні євро» Радою ЄС були допущені Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія і Франція. Дві країни — Велика Британія і Швеція — також укладалися в більшість вказаних критеріїв, але відмовилися увійти до «зони євро» як перші її учасники. У Данії виникли конституційні проблеми, а у Греції фінансові показники не відповідали необхідним вимогам.

1 червня 1998 року був заснований Європейський центральний банк (ЄЦБ). Його штаб-квартира знаходиться у Франкфурті-на-Майні, Німеччина. Завданнями банку є підтримка цінової стабільності і проведення єдиної монетарної політики на всій території єврозони.

Введення євро відбувалося поступово: спочатку в безготівковий оборот, потім були випущені наявні купюри.

1 січня 1999 року в 00.00 годин за європейським часом країни європейського Економічного і валютного союзу (ЄВС) ввели єдину валюту євро (EUR) і почали використовувати її для безготівкових розрахунків. З цієї миті жорстко зафіксувалися курси національних валют країн учасниць по відношенню до євро, а євро стала самостійною повноправною грошовою одиницею. На цьому етапі паралельно і рівноправно функціонували і євро і національні валюти. Торги по євро почалися 4 січня 1999 року.

1 січня 2001 року Греція приєдналася до зони євро і стала 12-ою країною, що затвердила на своїй території єдину європейську валюту.

Словенія стала відповідати критеріям в 2006 році і увійшла до єврозони 1 січня 2007 року. Кіпр і Мальтапройшли процедуру узгодження в 2007 році і вступили в єврозону 1 січня 2008 року. Словаччина увійшла до зони євро 1 січня 2009 року, Естонія — 1 січня 2011 року, Латвія — 1 січня 2014 року, Литва — 1 січня 2015 року.

Крім того, євро також введені в обіг: у карликових державах Європи, що формально не входять до складу Євросоюзу (Ватикан, Сан-Марино, Андорра і Монако); у заморських департаментах Франції (Гваделупа, Мартиніка, Французька Гвіана, Реюньйон); на островах, що входять до складу Португалії (Мадейра і Азорські острови); у сербському краю Косово, контрольованому міжнародними миротворчими силами; у Чорногорії (раніше — німецька марка).

У зв'язку з відмінностями у національних методах округлення і відображення значень, усі перетворення між національними валютами мали бути виконані за допомогою тріангуляції через євро. Обмінні курси були визначені Радою Європейського Союзу, базуючись на рекомендаціях Європейської Комісії взявши за основу ринкові показники 31 грудня 1998 р., так щоб одне ЕКЮ (European Currency Unit) було рівне одному євро. (ЕКЮ було рахунковою одиницею, що використовувалась в ЄС, базованою на валютах держав-членів; воно можливо було грошовою одиницею але не було валютою з її правами.) Рішенням Ради 2866/98 (EC) 31 грудня 1998 були встановлені ці обмінні курси. Вони не могли бути встановленими раніше, оскільки ЕКЮ залежало від кінцевого обмінного курсу не-євро валют (переважно від Фунта стерлінгів) на цей день.

Процедура, що використовувалася для встановлення обмінного курсу між грецькою драхмою та євро, була іншою, оскільки євро вже існувало два роки. Обмінні курси для первинних одинадцяти валют були визначені лише за лічені години до представлення євро. Обмінний курс грецької драхми був зафіксованим кількома місяцями раніше перед введенням, згідно з Постановою Ради 1478/2000 (EC) від 19 червня 2000.

Валюта була представлена в нефізичній формі (туристичні чеки, електронні перекази, банкінг та ін.) вночі на 1 січня 1999, коли валюти різних країн учасниць Єврозони перестали існувати незалежно, вони були чітко зафіксовані у відношенні між собою незмінними обмінними курсами, що робило їх лише фізичним відображенням євро. Таким чином нова валюта стала правонаступником ЕКЮ. Банкноти і монети старих валют все ж продовжували свій законний обіг, доки нові євробанкноти та євромонети не були представлені 1 січня 2002.

Обмінний період, протягом якого монети та банкноти колишніх валют були обміняні на євро, тривав близько двох місяців до — 28 лютого 2002. Офіційна дата, коли національні валюти перестали бути легальними грошовими одиницями для розрахунку в своїх країнах, була різною для кожної держави. Першою на євро повністю перейшла Німеччина; марка була офіційним платіжним засобом до 31 грудня 2001. Кінцевою датою було 28 лютого 2002, коли всі національні валюти перестали бути платіжними засобами на території своїх країн. Однак, навіть після офіційної дати повного переходу на євро, національні валюти продовжують приймати центральні банки протягом кількох років, а деякі країни такі як Австрія, Німеччина, Ірландія та Іспанія встановили можливість обміну без часових обмежень. Наприклад, обмін португальських монет був припинений 31 грудня 2002 року, а обмін паперових ескудо триватиме ще до 2022 р.

Південнокорейська вона

Південнокорейська во́на (кор. 원 або кор. 圓; код: KRW; символ: ₩) — офіційна валюта Південної Кореї. В обігу перебувають монети номіналом 1, 5, 10, 50, 100 і 500 вон та банкноти 1 тис., 5 тис., 10 тис. і 50 тис. вон. Центральний банк - Банк Кореї.

За даними Банку міжнародних розрахунків, південнокорейська вона входить в топ-20 найпоширеніших за часткою торгівлі валют у світі.

Історія

Паперові банкноти вперше з'явилися в Кореї у 1910 році — в обіг увійшли купюри номіналом 1 вон.

Після окупації Кореї Японією основною грошовою одиницею в країні була єна, назва якої звучала корейською як «вона». У той час єна складала приблизно один долар і ділилася на монети менших номіналів, які в Японії носили назву «сіна», а в Кореї — «чона». Центральний банк Кореї, який контролювала японська колоніальна адміністрація, займався емісією валюти, що діяла в Кореї. В обігу перебували купюри номіналом 1, 5, 10 і 100 вон.

У 1945 році радянські війська використовували гроші («вони»), які друкувалися в СРСР. Вони являли собою банкноти номіналом 1, 5, 10 і 100 вон військового випуску.

Власна валюта Південної Кореї була випущена лише у 1950 році. На цих купюрах був зображений портрет першого південнокорейського президента Лі Синмана, який правив у той час. Його зображення залишалося на корейських купюрах до квітня 1960 року, поки Лі Синман не був скинутий в результаті «Квітневої революції». Національна валюта періоду Першої Республіки відрізнялася великою кількістю ієрогліфіки. Китайські ієрогліфи використовувалися для написання практично всіх текстів на купюрах того часу. Згодом тексти на корейських банкнотах були виконані корейською мовою, а час від часу зустрічалися і написи англійською.

Національна валюта Південної Кореї не завжди позначалася терміном «вона». У період з 1953 по 1962 роки вона мала назву «хвана».

Сучасна історія

Сьогодні на території країни в обігу перебувають купюри номіналом 1 тис., 5 тис., 10 тис. та 50 тис. вон. Також використовуються банківські чеки номіналом від 100 тис. вон і більше (при розрахунках чеком на його зворотному боці необхідно написати номер паспорта власника, а також адресу і телефон в Кореї).

У 2006 році гостро постала проблема підробки банкнот Банку Кореї. Наприклад, банкнота 5000 вон у 50% випадків — підробка. Це змусило уряд вводити нову серію банкнот, зі зміною, в першу чергу, банкноти 5000 вон. Пізніше, у 2007 році, були випущені банкноти 1000 і 10000 вон. Сучасні банкноти включають в себе більше 10 функцій захисту в кожному номіналі. Багато сучасні функції захисту, які можна знайти в євро, фунті стерлінгів, канадському доларі, японській єні, використані в південнокорейських вонах.

23 червня 2009 року Банк Кореї випустив банкноту 50000 вон. На лицьовій стороні зображений портрет Шин Саймдан, відомої художниці XVI-го ст., каліграфа і матері корейського юченого Юльгока, який знаходиться на банкноті 5000 вон. Це перша корейська банкнота на якій зображений портрет жінки.

Американський долар

До́лар США або Америка́нський до́лар (англ. United States dollar, US dollar, American dollar; код: USD, символ: $) — офіційна валюта Сполучених Штатів Америки та деяких інших країн. Поділяється на 100 центів (¢). В обігу перебувають монети номіналом 1, 5, 10, 25, 50 центів і 1 долар та банкноти в 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 доларів. Правом емісії володіє Федеральна резервна система, яка виконує в США функції центрального банку.

Долар США є основною резервною та найпоширенішою валютою у світі. На нього припадає до двох третин світових національних валютних запасів. Також від 40 до 60 % фінансових операцій у світі обчислюються в американських доларах.

Історія

• У 1775 були запровадженні тимчасові континентальні долари.
• У 1792 1 унція золота коштувала 19,3 $.
• У 1834 за унцію давали вже 20,67 $, оскільки США не мали достатнього золотого запасу, щоб забезпечити всі надруковані гроші.
• До 1900 р. долар можна було вільно поміняти на золото та срібло.
• З 1900 по 1934 р. — тільки на золото (1,67 г за долар).
• У 1913 р. долар припиняється друкуватися державними установами і починає друкуватися приватною структурою ФРС.
• Щороку Державне казначейство США вимушене сплачувати приватній структурі ФРС 5 % річних за користування паперовими доларами.
• З 1934 по 1975 р. обмін на золото провадився тільки для урядів іноземних держав (у 1934–1972 рр. 0,88865 г за долар; 1972–1975 рр. 0,81853 г за долар). Тобто за Бреттон-Вудським договором 1944 р. 1 унція = 35 $, і тільки для урядів.
• Під час Другої світової війни на доларах що були в обігу на Гаваях робилася спеціальна надпечатка.
• З кінця 1960-х інфляція у США: 1971 — 38 $ за унцію, 1973 — до 42,22 $ за унцію.
• У 1971 р. президент США Ніксон скасував прив'язку долара до золота, що уможливило в 1976 ямайську систему плаваючих курсів.
• Як наслідок у 2011 р. ціна золота зросла до 1600 доларів за унцію.
• За 30 років долар девальвував у 20 разів відносно золота.
• За період з 1995 по 2005 р. доларова сума в обігу зросла на 89 % й досягла 758.8 млрд. $
• За станом на 30 вересня 2006 р. у світі існувало банкнот та монет на загальну суму 971 млрд 922 млн 146 тис. 480 $, з них 790 млрд 556 млн 11 тис. 806 $ у вільному обігу.

Канадський долар

Канадський долар (англ. Canadian dollar, фр. Dollar canadien; код: CAD) — офіційна валюта Канади. Як і всі долари своїм символом має $, але за потреби вирізнити від інших доларових валют використовується символ C$. Поділяється на 100 канадських центів, що позначаються символом ¢. В обігу перебувають монети номіналом 1, 5, 10, 25, 50 центів і 1, 2 долари та банкноти в 5, 10, 20, 50 і 100 доларів. Центральний банк — Банк Канади.

Станом на 2016 рік, канадський долар займає п'яте місце за розмірами міжнародних валютних резервів і шосте в списку найбільших за обсягами торгівлі валют у світі. 

Історія

Першою валютою, що використовувалася на території Канади, були так звані іспанські долари - реали, що випускалися для іспанських колоній.

У 1841 році британська провінція Канада ввела в обіг власний долар, який за вартістю дорівнював золотому долару США і складався з п'яти шилінгів.

Першими паперовими грошима Канади, номінованими в доларах, були британські армійські банкноти, випущені між 1813 і 1815 роками. Банкноти, номіновані в канадських доларах, були пізніше емітовані дипломованими банками, починаючи з 1830-х рр., деякими колоніальними управліннями (в першу чергу Провінцією Канада в 1866 році), і пізніше конфедерацією Канада, починаючи з 1870 року. Деякі муніципалітети також випустили свої банкноти.

У 1935 році був заснований Банк Канади, який взяв на себе федеральний випуск канадських грошей. Він почав емісію банкнот номіналом $1, $2, $5, $10, $20, $25, $50, $100, $500 і $1000. У 1944 році статутним банкам було заборонено видавати свої власні гроші. Право емісії залишилося тільки за Королівським банком Канади і Банком Монреаля.

Після 1935 відбулися значні зміни в дизайні банкнот. Також в 1937, 1954, 1970, 1986 рр. були введені нові серії паперових грошей.

Починаючи з 2011 року Банк Канади почав випускати в обіг полімерні банкноти: 15 листопада 2011 року - 100 доларів, 26 березня 2012 року - 50 доларів, 7 листопада 2012 року - 20 доларів.

На даний час всі банкноти Канади друкуються Canadian Bank Note Company and BA International Inc відповідно до контракту з Банком Канади.

Австралійський долар

Австралійській долар (англ. Australian dollar, код: AUD) — офіційна валюта Австралії та незалежних тихоокеанських держав Кірибаті, Науру і Тувалу. Ділиться на 100 центів. Звичайно скорочується знаком долара ($), але існують й інші скорочення (A$, $A, AU$ і $AU). Центральний банк — Резервний банк Австралії.

Історія

До початку XX століття Австралія була колонією Великої Британії; в обігу перебували монети місцевих приватних випусків (токени), також було випущено золоті торгові монети для міжнародних розрахунків. У 1901 було розширено автономні права Австралії, створюється британський домініон Австралійський Союз; у 1910 році вводиться в обіг перша національна валюта Австралії — фунт (за зразком фунта стерлінгів поділявся на 20 шилінгів).

Протягом тривалого часу в країні велася розробка макетів нового грошового знаку; було зроблено більше тисячі пропозицій з приводу назви валюти (прем'єр-міністр Австралії пропонував назву «the royal», однак ідея не отримала підтримку серед населення). В кінцевому рахунку валюта була названа доларом.

Для виготовлення банкнот з 1988 року використовується не папір, а спеціальний тонкий пластик.